Про Альберта Фарлі Херда (1833-1890) відомо мало. В мережі можна довідатися лише про те, що він був купцем, дипломатом і письменником. Народився 1833 року і здобув освіту в Єльському університеті (1853 р. н.е.), після коледжу він поїхав до Китаю, щоб разом зі своїми братами керувати торговою фірмою "Августин Херд і Ко", заснованою його дядьком. Августин Херд з Іпсвіча не мав власних дітей, тому взяв із собою чотирьох племінників, синів свого брата Джорджа Вашингтона Херда, до Китаю, щоб вони керували бізнесом. З цього періоду Альберт лишив спогад про Опіумну війну 1858-1860 рр. між Китаєм та Британською імперією.
На додачу до своїх комерційних обов'язків, згодом Альберт виконував обов'язки російського генерального консула в Шанхаї, а згодом - представника китайського уряду в Росії. Тому нам він цікавий працею, яка стала наслідком його спостережень та рефлексій про Росію. 1887 року в Нью Йорку побачила світ книга "The Russian Church and Russian Dissent". Вона була підписана так: "Heard Albert F., formerly consul general for Russia at Shanghai".("Російська церква і російське інакомислення").
Він пише про те, що в Росії на "противагу містичним сектам існують спільноти, які просувають ліберальні ідеї та тенденції, подібні до тих, що в новітній час розвиваються серед цивілізованих націй". Він, насамперед, мав на увазі духоборів і молокан, згадуючи їх як "протестантів", породжених "російським розумом", а також, звісно ж, штундистів, які запозичили "німецьку протестантську доктрину". За словами автора, який явно симпатизує своїм героям, "вони поширювали Реформацію у вигляді більш радикальних принципів, ніж ті, які пропонували Лютер і Кальвін", але приходили до них радше "інстинктивно", аніж свідомо, через "селянське невігластво".
"Їхня релігія з'явилася як протестантизм вельми визначеного типу", хоча Херд визнав, що "вони часто нездатні дати зрозуміле пояснення їхніх релігійних вірувань, навіть якщо хочуть це зробити". Усе, що автор виявив у штундистській доктрині "зрозумілого", зводилося до кількох тез: "Ми боремося за Христа", "Він страждав на хресті за нас, а це значить, що ми повинні, своєю чергою, постраждати за Нього".
Це, за Хердом, робило російських "неосвічених селян" протестантами.
"...У тих небагатьох церковних обрядах, які вони зберігають, наприклад, у другому хрещенні дорослих, вони нагадують анабаптистів і меннонітів Німеччини. Вони відкидають зовнішні обряди, пости, ікони, звернення до святих і всі обряди православного культу як даремні й непотрібні; ними рухає радше дух розрахунку й економії, байдужість до зовнішньої форми, ніж релігійні докори або глибока відраза до церковних обрядів; вони вважають їх радше невигідними й непотрібним марнуванням часу, ніж нечестям або ідолопоклонством.
У приватному житті вони вирізняються тверезістю, ощадливістю і підприємливістю, проявляють неабияку кмітливість в управлінні своїми справами, законослухняні, акуратні у сплаті податків і поборів, але, незважаючи на тиск офіційної влади, відмовляються вдаватися до допомоги духовенства, яке вважають дорогим паразитичним наростом на тілі суспільства. Вони виступають за рівноправний поділ землі, схильні до соціалістичних поглядів, утворюють громаду братів і сестер, які користуються рівними правами".
Як бачимо, Херд відтворює стандартний набір ідеальних характеристик селян, які страждають за свої протестантські та ліберальні переконання від консервативного православного самодержавства.
Книга Херда про "російських протестантів" (під якими часто малася на увазі українська штунда) була формою своєрідного орієнталізму: мислення "великої білої людини" Заходу про варварів-дикунів десь далеко на Сході. Цивілізований пан прагне віднайти серед них не лише "добрих дикунів", але й агентів знайомої йому цивілізації, що він робить шляхом приписування та вигадування потрібних для цього ярликів-характеристик.
Цим, власне, праця Херда і привертає увагу, поряд з текстами інших західних авторів, що ідеалізували українську штунду (та інші селянські секти) як промінь світла в царстві темряви, хоча практично нічого про неї не знали. Вони здебільшого конструювали в своїй уяві образ штунди, відштовхуючись від того, що доволі фрагментарно і поверхово знали про протистояння католицизму та протестантизму на Заході, не вбачаючи жодної різниці між православ'ям та католицизмом, а також на власну відразу до царського самодержавства, яке за визначенням є найбільшим соціальним злом.
Докладаємо студію Херда до нашої анотації.
