За версією науковців та краєзнавців, свій основний родовий маєток/помістя Борисоглібівку дворяни Катеринославського повіту Нечаєви успадкували від майорші Анни Нечаєвої. Нею вони вважали матір братів Бориса, Гліба та Василя Петровичів Нечаєвих Анну Федорівну Булгакову. До певного часу цю версію підтримували і ми. Але знайдені нові документи дозволяють внести корективи та уточнення в цю локальну історію.
Почнемо з того, що до того часу, як стати Борисоглібівкою, село називалося Аннівка, Нечаяна та Нечаївка. Поселено його біля р. Дніпра, на правому березі р. Червоної, між селами Красногригорівкою та Новопавлівкою. Неподалік від колишнього Микитиного Рогу, який після ліквідації Січі у 1775 р. став містечком Микитиним (Нікітіно), а з 1781 р. Нікополем – центром Слов’янської провінції (з 1781 р. Нікопольського повіту) Новоросійської губернії. Земським комісаром (очільником судового округу/дистрикту) означеної провінції впродовж 1778–1780 рр. був такий собі підпоручик Семен Іванович Подимов, родом чи то з рязанських, чи то з орловських дворян. Маючи таку «хлібну» посаду, він домігся того, що за ордером Г. Потьомкіна і по білету Новоросійської губернської канцелярії 16 травня 1780 р. йому, під помістя, було відведено 3000 десятин землі у найкращому місці. Її виокремили із території казенного села Новопавлівки під якою було аж 12 500 дес. (дача №94). У тому ж 1780 р. С. Подимов помер.
Через рік, за відомістю від 9.06.1781 р., отримана ним земля ще не була заселена, але вже належала його дружині/вдові Ганні Іванівні Подимовій: «Подпорутчицы Подымовой 3000 дес. при реке Днепре с правой стороны, а речке Чирвоной по обоим сторонам; воды и тростнику довольно, рыбные ловли и сенокос средственной, берега от части каменистые, лес дровяной есть и к хлебопашеству способна». Ще за рік, 15 серпня 1782 р. землеміром Федоровим дача була розмежована з сусідами і на ній власниця поселила село, яке назвала на свою честь Ганнівкою (Анновка), або ще як казали Нечаєне (неочікуване), бо вона не сподівалася стати повноправною поміщицею і власницею такого великого маєтку.
По четвертій казенній ревізії 1782/83 рр. «деревня Аннинская (Нечаянная) подпоручицы Подымовой, где 2570 удоб. 475 дес. и 570 кв. саж. неуд. земли, 45 муж. и 25 жен. пола душ». А в описі 1786 р., який виготовив очільник повітового дворянства Іван Руденко, записано: «При реках Днепре и Червоной Камянке в дер. Аннинской подпоручицы Падимовой мельница 1, садовых дерев 400, завод лошадей и рогатого скота и довольное хлебопашество имеет; 3045 дес., 60 муж. и 47 жен. пола душ». В «Алфавіті межових книг» про це також є запис: «дача №95 по ПГМ; отмежевана 15 августа 1782 г. землемером Федоровым; Анновки слободы Нечаянной тож, владения подпоручицы Анны Ивановой дочери жены Подымовой; земли 2570 уд., а всего 3045 дес. и 570 кв. саж.».
Після 1786 р. (до 1795 р.) вдова Анна Подимова вийшла заміж за майора Бориса Петровича Нечаєва. Сталося це мабуть у 1789 р. бо саме тоді, 11.09.1789 р. він продав секунд-майору А. А. Савицькому в Катеринославському повіті при р. Гнилій Саксагані 2900 дес. придатної та 100 дес. непридатної незаселеної землі, названу Савицьківкою, всього за 100 руб. Очевидно ж що шахрайство, якась оборудка, яку спонукало вигідне одруження з багатою удовицею. Майор у відставці міг собі таке дозволити. Адже він був суддею Катеринославського повітового суду (у Новому Кодаку) впродовж 1783–1790 рр. та засідателем Катеринославського губернського совісного суду у 1790–1793 pp. Як і годиться, гріхи замолював. Саме у зв’язку з цим про нього згадав єпископ Феодосій: «В 1793 году живший около Никополя и принадлежавший с своими крестьянами к никопольскому приходу помещик, майор Борис Нечаев много благодетельствовал никопольской церкви и духовенству ея». Тобто, у 1793 р. Борис Петрович уже був поміщиком і мав неподалік Нікополя селян.
Тому по ревізії 1795 р. і у відомості на 1.01.1801 р. вже сказано, що «сельцо Аннинское, оно же Нечаянное, майорши Анны Нечаевой; земли 2570 удоб., 475 неуд., да еще 20 дес.», плата поземельних грошей складала 2½ копійки з десятини на рік (тобто, 61 руб. і 50 коп. за 3000 дес.); людей в селі вже було 247 душ (137 чол. і 110 жін. статі).
На 1805 р. селом продовжувала володіти майорша Анна Іванівна Нечаєва з чоловіком. Її і другий шлюб виявився безплідним. Тому після смерті Ганни, а потім і Бориса, село за заповітом останнього дісталося племіннику – Глібу Васильовичу Нечаєву, і було назване Борисо-Глібівкою – на честь власників (від Бориса дісталося Глібу). У 1812 р. Борис Петрович ще був живий і разом з ним у маєтку жив з родиною його брат, батько Гліба. Василь Петрович звідти писав листи сину у Катеринослав, де той навчався в гімназії і мешкав у приватному пансіоні Карла Герна.
За описом 1820 р. тут був кінний завод більш ніж на 2250 коней. У 1844 р. до с. Нечаївки з с. Олексіївки Казенна палата перевела селян. За ревізією 1853 р. це володіння поміщика Г. В. Нечаєва, де за ним 17 дворів, 53 кріпаки, 11 дворових (64 ревізькі душі) та 1645 дес. землі. За ревізією 1858 р. в ній вже було 26 дворів та 132 мешканці (66 чол. та 66 жін. статі). Тобто, село потихеньку зростало.
Нечаєви люди освічені, культурні, християни (пам’ятаєте – «і християнин ще й до того») у поводженні з підданими втрачали людяність. Своїх кріпаків, особливо челядь, шляхетні душевласники тримали «у чорному тілі», мов ту худобу. Безкінечно переселяли із села в село, примушуючи наново будуватися. Сама ж Борисоглібівка (Нечаєве) Катеринославського повіту при Лимані ніколи не розмежовувалася, не ділилася, з неї не виділялася земля селянам і після 1861 р. Їх виселили на інші місця.
У 1856 р., коли тут поміщиком все ще був Гліб Нечаєв, на той час предводитель дворянства повіту та губернії, село відвідав відомий свого часу письменник і мандрівник, товариш Т. Шевченка О. С. Афанасьєв-Чужбинський, котрий залишив про нього зовсім невтішний коментар: «Деревенька Борисоглебовка помещика Нечаева, отличающаяся от прочих тем, что жители ея живут в крайней бедности и целые толпы детей, окружая приезжаго, просят милостыню. Довольно бросить один взгляд на крестьянские жилища, на бледные лица этих детей, одетых в рубище, чтобы убедиться в необходимости просить милостыню» . Серед цих нещасних цілком вірогідно стояв і мій прапрапрадід – Іван Денисович Данилов. Його родину, після підписання викупних та статутних угод, у 1863 р. Гліб та Ангелія Нечаєви виселили в с. Юр’ївку (де згодом і мій дід народився), наділивши 5 дес. землі.
До 1883 р. маєтком володіла вдова Г. В. Нечаєва Ангелія Григорівна (уроджена Міллер). На 1898 р. село Красногригорівської волості у якому мали землю дворяни Борис Андрійович Нечаєв (1560 дес.) та Георгій (Юрій) Андрійович Нечаєв (1560 дес.). У селі стояла дерев’яна Борисоглібівська церква (каплиця), в огорожі якої до 1900 р. були поховані представники роду Нечаєвих: Василь Петрович, Борис Петрович, Гаврило Петрович, Іуліанія Іванівна, Ганна Глібівна, Борис Глібович та Гліб Васильович та всі інші. На кошти Георгія Нечаєва замість старої збудовано нову кам’яну церкву в ім’я святих Бориса та Гліба. Освячена 21 липня 1903 р. і приписана до дерев’яної однопрестольної церкви на честь Воздвиження Хреста Господнього с. Лапинки (передмістя Нікополя).
У 1918–1919 рр. помістя і цвинтар були розграбовані дощенту. А зі спорудженням Каховського водосховища у 1955–1958 рр. Борисоглібівка опинилася під його водами до 6 червня 2023 р., коли московський окупант підірвав Каховську греблю. За рік вся територія покрилася непрохідними густими заростями різних рослин, висотою більше трьох метрів.
Використані джерела:
1. Афанасьев–Чужбинский А. С. Поездка в Южную Россию. Т. 1. С. 158.
2. ДА Херсонської області. Ф. 14. Оп. 1. Спр. 51. А. 5. №54.
3. ДАДО. Ф. 4540. Оп. 1. Спр. 1044-А (том 1). А. 54–64, 75–76.
4. Епістолярна спадщина родини Нечаєвих (кінець ХVІІІ–перша половина ХХ століття). Запоріжжя: Тандем-У, 2003. С. 1, 2, 4, 5, 6, 11, 46, 47, 49, 50, 276.
5. Інгульський степ. Альманах. Вип. 2. Київ, 2017. С. 234, 274.
6. Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. Запоріжжя: Просвіта, 2011. С. 71.
7. РГАДА. Ф. 1354. Оп. 1. Д. 114/693-ч. І. Алфавит дач. Л. 2.
8. Феодосий (Макаревский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Екатеринослав, 1880. С. 173. Местечко Ники
Comentarios