Andrii PORTNOV
Tetiana PORTNOVA
Serhii SAVCHENKO
Viktoriia SERHIIENKO
Стаття "Whose Language Do We Speak?" є глибоким аналізом історіографії української історії, який розглядає основні тропи та наративи, що формували і продовжують формувати українську історичну науку. Автори статті — Андрій Портнов, Тетяна Портнова, Сергій Савченко та Вікторія Сергієнко — досліджують, як історичні наративи впливають на сприйняття минулого та сучасного українського суспільства.
Основні теми та аргументи
Автори аналізують ключові тропи, такі як "народ" (Narod), "революція" та "соборність", які є центральними елементами української історіографії.мВони підкреслюють, що ці тропи часто слугують для легітимізації національного проекту та створення когерентного наративу української історії.
Стаття розглядає критику традиційних наративів, яка з'явилася в різні періоди, але зазначає, що ці критичні голоси часто маргіналізувалися та не змогли значно вплинути на основний наратив. Автори стверджують, що часткові ревізії не змогли запропонувати альтернативну, таку ж всеосяжну історію, яка б могла замінити існуючий мастер-наратив.
Автори аналізують причини, чому національний наратив української історії залишається таким стійким. Вони вказують на те, що відмова від націоцентричної історичної парадигми не здавалася доречною в умовах незавершеного або перебування під загрозою національного проекту. Також зазначається, що глобальне домінування національної моделі історіографії та відсутність універсального визнання постнаціональних підходів сприяють збереженню традиційних наративів.
Стаття підкреслює важливість свідомого та самокритичного ставлення до мови власних текстів для істориків. Автори цитують Лева Біласа, який ще в 1961 році зазначав, що історія — це думка, логос, а не поезія. Вони стверджують, що історики повинні бути уважнішими до мови своїх текстів, щоб уникнути міфологізації та поетизації історії.
Автори роблять висновок, що основний наратив української історії залишається стійким через тривале існування обставин, які зазвичай вважаються найбільш ворожими та руйнівними для українського національного проекту. Вони також зазначають, що часткові методологічні новації не здатні радикально змінити архетипічні національні мастер-наративи.
Стаття завершується закликом до істориків бути більш свідомими та самокритичними щодо мови своїх текстів, щоб обмежити автономну владу наративів над їхніми дослідженнями.
Стаття "Whose Language Do We Speak?" є важливим внеском у українську історіографію, який пропонує глибокий аналіз основних тропів та наративів, що формують українську історичну науку. Автори підкреслюють необхідність свідомого та самокритичного ставлення до мови власних текстів для істориків, щоб уникнути міфологізації та поетизації історії.
Comments