Віктор Заруба: ПРО ДВІ ІСТОРИЧНІ ПАМ’ЯТКИ НАШОГО КРАЮ

Домінуючи над широкою долиною Комишуватої Сури, понад селами Безбородьковим та Письмичевим, на високому степовому кургані підносяться руїни якоїсь загадкової культової споруди, яку краєзнавці та випадкові мандрівники називають «усипальницею графа Безбородька». Як говорив один літературний персонаж, «так то воно так, та тільки трішечки не так», бо графи і князі Безбородьки поховані у Петербурзі. Навіть для місцевих мешканців ця пам’ятка покрита пеленою таємничості, хоча до її руйнування вони доклали чималих зусиль.

Сьогодні село Олександрівка-Перша, яка у народі мала прізвисько Безбородькова, називається таки ж Безбородькове. Разом із Письмичевим, яке розкинулося поряд, на лівомо боці Сури, це одне з найстаріших сіл у Солонянському районі, осаджене 1778 року генерал-майором Олександром Андрійовичем Безбородьком і вже в документах за 1782 р. згадується як сільце у 30 дворів, – тобто значне поселення для тоді малолюдного краю.

Генерал, а потім князь О.А. Безбородько не був одружений. Але мав позашлюбну доньку, «воспитанницу» Наталю Олександрівну Верецьку (1790–1826), байстря, народжене від наложниці, балетної танцівниці Ольги Дмитрівни Каратигіної. Саме вона успадкувала після смерті князя у 1799 р. 37 173 десятини і понад 1000 душ кріпаків лише в одній Катеринославській губернії, в тому числі села Олександрівку і Тритузне. У 1806 р. Наталя Олександрівна вийшла заміж за спадкового дворянина Московської губернії полковника Якова Петровича Савельєва. Подружжя мало у шлюбі семеро дітей – дві доньки і п’ятеро синів. У 1826 р. під час пологів Наталя померла і колишні маєтки Безбородька в Катеринославській губернії успадкували три брати – Петро, Олександр і Яків Савельєви.

Власником Олександрівки Першої (так тоді називалося Безбородькове) став Яків Якович Савельєв, який народився 3 жовтня 1820 р. в Петербурзі. Згодом став відомим громадським діячем того часу і великим поміщиком. Освіту здобував в ліцеї Царського Села, слухав лекції в Петербурзькому університеті. Служив чиновником особливих доручень при воронезькому губернаторі (1848). Один з провідних лідерів селянської реформи і земського руху. У 1857 р. обраний в ревізійну комісію по земській реформі, якій подав проєкт передачі земського господарства з рук царської адміністрації місцевим власникам. Титулярний радник (1862). Депутат Катеринославського дворянського депутатського зібрання від Катеринославського повіту (1863–1864). Поміщик с. Олександрівки 1-ї в 1848–1875 рр.

20 жовтня 1848 р. вчинив з братами роздільний акт численних маєтків померлих батьків. У 1848 р. за ним в Катеринославському повіті в с. Олександрівці та в с. Тритузному 159 ревізьких душ, а також зобов'язання компенсувати сестрі, незаміжній Марії Савельєвій, 14 286 руб. сріблом. По десятій казенній ревізії 1858 р. за ним в Олександрівці було 64 двори, 158 кріпаків і 40 дворових ревізьких душ, а також 5468 дес. землі. У 1860 р. за ним значилися ще й порожня ділянка Крута (в 1000 дес.) і хутір Шмалька (1444 дес.). У 1862 р підписав з селянами с. Олександрівки 1-ї викупні угоди.

Вже у пореформові часи, мешкаючи у Катеринославі, влаштував в Олександрівці велику економію, де були перші в повіті великі парові підприємства: тартак (лісопилка), крупорушка, млин, гуральня, олійниця, салотопня.

Як спадковий дворянин внесений до 6-ї частини родовідної книги дворян Катеринославської губернії визначенням дворянського зібрання від 20 вересня 1865 р. і указом департаменту герольдії Сенату від 12 серпня 1854 р. за № 6206. У 1861–1863 рр. обирався членом Катеринославської губернської у селянських справах присутності. Був міським головою м. Катеринослава з 1863 р. по 25 липня 1864 р. Предводитель дворянства Катеринославського повіту (22 вересня 1868 – 22 вересня 1871). Голова з'їзду мирових посередників і суддів. Земський гласний Катеринославського повіту. Гласний Катеринославського губернського земського зібрання від Катеринославского повіту (1869–1874). У 1873 р. підготував проєкт «Про відповідність покарань, що накладаються на дворян, з покараннями, що накладаються на осіб інших станів».

Від 1874 р. жив у Петербурзі і в чині статського радника очолював дворянство Петербурзького повіту. Помер там же, раптово, 24 березня 1875 р., просто на засіданні губернського дворянського зібрання, готуючись до захисту ще одного власного проєкта «Положення про волості».

Спочатку був похований у Петербурзі. Згодом тіло, у цинковій домовині, перевезли зі столиці до його родового маєтку Олександрівки. Там, за його заповітом, на високому кургані за селом, спорудили усипальницю, каплицю-склеп, де зрештою й поховали.

Яків Савельєв був одружений, але дітей не мав і спадкоємців не лишив. Його дружину звали Софією Миколаївною. Жила вона в м. Катеринославі та в маєтку. У 1875 р. згадана як вдова статського радника, за якою від 1875 р. при с. Олександрівці 5360 дес. землі, якою вона володіла і в 1885 р. З 1886 р. за нею вже 5541 десятина. Померла близько 1895 р. і була похована разом з чоловіком в Олександрівці у каплиці-склепі.

По її смерті, у 1901–1909 рр. родові земельні угіддя спадкоємці розпродали навколишнім заможним селянам та німцям-колоністам: Фрізену, Гейнріхсу, Віллеру та Нейштеттеру. Згідно з межовим планом у 1903 р. безпосередньо біля села мала 916 кв. сажнів землі дружина поселянина-менноніта Олена Корніївна Гейнріхс. У 1911 р в Олександрівці 1-й було 145 дворів і 855 мешканців.

За спогадами місцевих жителів усипальниця Савельєвих («капличка») була високою, величною, у вікна вмонтовано пишні вітражі, двері куті міддю, в середині стіни прикрашали чудові фрески, висіли ікони, горіли лампади, а в поминальні дні та дні пам’яті – панікадило. Високе склепіння зовні вінчав великий золотий хрест, що виднівся вже при виїзді із Катеринослава – сяючи на сонці.

Вперше каплицю пограбували якісь заїжджі «визволителі» в 1919 р. У 1943 р. німецькі солдати влаштували на ній спостережний пункт, де сиділи снайпери. Радянські війська вдарили по них з «катюш», потім бомбила авіація. Як не дивно, але споруда вціліла, навіть дах не згорів, хоч і зазнала руйнувань. В повоєнний час її пограбували вдруге, тепер вже викинувши з домовин і тлінні рештки: по селу носили листи цинку, яким було вкрито труну Я.Я. Савельєва.

Румовища другої каплички, з аналогічною долею, стоять у Саксаганському районі міста Кривого Рогу на теренах колишніх володінь поміщиків села Покровського Шмакових. Її власницею була Юлія Галковська – донька титулярного радника Овдія Дмитровича Шмакова та його дружини полтавки Мотрони Андріївни Левченко.

Народилася Юля Овдіївна у 1824 р. В 1840 р. скінчила Харківський інститут шляхетних дівчат. 1848 року вийшла у заміжжя за курляндського дворянина польского происхождения Миколу-Іоганна Яковича Галковського. Про нього відомо небагато: військовик, ротмістр, майор. У відставку вийшов підполковником. Востаннє згадується у 1890 р. У цьому мар’яжі народилося троє дітей: Дмитро (7.02.1849 р.), Микола (1850 р.н.) та Анна (1851 р.н) Галковські.

Після смерті батька, Юля у 1843 р. (ще панночка) разом з братами Олександром та Андрієм успадкувала його маєток. Відділилася ж мабуть після заміжжя і впродовж 1865–1882 рр. володіла 1000 дес. землі біля села Кільгори Весело-Тернівської волості. В 1875 р. їй вимежували з родового помістя хутір Олександрівський і 918 дес. Під час «залізорудної лихоманки» на Криворіжжі, на її заорендованих землях у 1887 р. Південноруське дніпровське металургійне товариство створило Галковську копальню, яка приносила родині шалені прибутки. Галковські стали мільйонерами, як і Шмакови та їхні родичі Ростковські. На 1894 р. у Весело-Тернівській волості вони мали 983 дес. поля і 25 дес. під копальнею, а у 1904–1906 рр. 606 дес. та під рудником 25 дес.

Домашня господарка та родинна берегиня Юля Овдіївна відома лише тим, що стала хрещеною матір’ю своїх онучат: Івана (11.01.1888), Олександра (9.09.1890) та Іллі (15.09.1891) Дмитровичів Галковских. Як вірна парафіянка у 1903 р. жертвувала на храм. Її донька Анна залишилася дівувати і у 1915 р. жила в Катеринославі у власному домі по вул. Потьомкінській-2. Син Микола одружився з Таїсією Гаврилівною Харченко, донькою знаменитих своїми «звірствами» щодо кріпаків поміщиків с. Божедарівки – Марії Богмевської та Гаврила Харченка. Подружжя мало трьох дітей: Анну (померла немовлям), Євгенію (заміжню за князем Михайлом Павловичем Стокасимовим) та Сергія (одруженого з княжною Волконською) Галковських. Микола Миколайович помер рано у 1890 р., а Таїсія разом з дітьми та онуками ще й емігрантського хліба скуштувала.

У 1904 р. Юля Овдіївна померла і була похована в склепі-капличці, жалюгідні румовища якої все ще прикрашають пустирище Саксаганського району Кривого Рогу. За версіями різних конкуруючих криворізьких краєзнавчих сайтів та їхніх активних дописувачів, капличку споруджено на замовлення Юлі опісля смерті чоловіка. А поховано там у підземному склепі було шість осіб. Бо нібито шість гробів винесли звідти грабіжники.

Звичайно, ця інформація ще потребує документального підтвердження. Але, якщо це дійсно так, то, проаналізувавши генеалогію та родовід Шмакових-Галковських, ми висловлюємо припущення, що в цій капличці могли бути поховані: чоловік Юлі Микола Якович Галковський (1820–1880); її син Микола Миколайович Галковський (1850–1890); її племінник Лев Олександрович Шмаков (20.02.1849–25.05.1895); сама Юля Овдіївна (1824–1904); її син Дмитро Миколайович Галковський (1849–1910); та онук Петро Дмитрович Галковський, який помер 11 січня 1910 р. Решта родичів пережили 1917 р., після якого подібні поховання стали неможливі. З відомих причин.

А після того сакраментального року охочі і ласі до дармівщини особи, здалеку схожі на людей, неодноразово грабували склепне поховання Галковських, а потім почали «видобувати» цеглу для господарських потреб, розібрали дах. І тут, як і у Безбородьковому, з’явилися банальні «безкорисливі» варвари, які увіковічнювали себе огидними малюнками та написами на стінах.

Обидві пам’ятки історії, домінуючи понад навколишнім ландшафтом, доступні для плюндрування усім бажаючим, ніким не охороняються, доживають своє буття уже після смерті. Лише нагадують випадковим відвідувачам про вічне і святе, про минуле і неминуче, про мирське і людське, про добро і зло, про тих хто був, тих хто є і тих хто буде. Забуті і нікому не потрібні. Все (чи вже) не на часі!

Залишки каплички родини Савельєвих біля села Безбородькового Солонянського району

Руїни каплички на місці родинного склепу Галковських-Шмакових у Саксаганському районі Кривого Рогу