Тривалий час на мапах міста позначалася, а в довідниках фігурувала площа Абрамовича, що нині забудована комплексом споруд, тепер вже колишньої Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. За версією кількох місцевих краєзнавчих сайтів, «свое название площадь получила по имени екатеринославского купца Абрама Абрамовича, который был надсмотрщиком Абрамовского рынка и жил на Жуковской улице дом 25». За віднайденими нами документами з’ясувалося, що у домі № 25 по вулиці Василя Жуковського таки жив Абрамович. Але не купець, наглядач ринку, і не Абрам. Звали його Олександр Григорович Абрамович, служив він у губернському правлінні урядовцем канцелярії, а потім головним сирітським суддею, і з діда-прадіда був польським шляхтичем. До того ж багатодітним батьком. Його родовий будинок зберігся до сьогодні, щоправда у дещо видозміненому вигляді, але на тому самому місці, лише вулиця втретє поміняла назву на Левка Лук’яненка.
Про сімейство Абрамовичів нам відомо не так уже й багато, але достатньо, щоб дізнатися правду. Почнемо з далеку. Пробандом місцевої гілки, цього доволі великого польського родового клану, вважаємо такого собі Григорія (Ґжеґожа) Абрамовича. Наприкінці 1820-х рр. він приїхав на мешкання і службу до Катеринослава з Волині. Тут він придбав (чи побудував) собі дерев’яний дім на вулиці Тимчасовій, садиба № 19, біля великої ринкової площі, яку тоді називали Олександрівською, але з часом місцеві жителі почали називати майданом Абрамовича, а ринок, який збігався на ньому – Абрамівським. Якою була служба чи господарська діяльність Григорія, за браком достовірних джерел, нам наразі точно не відомо. За опосередкованими ж свідченнями можемо висловити припущення, що був він або лікарем, або ветеринаром з приватною практикою. А, можливо, і наглядачем того ринку.
Першу документально засвідчену згадку про пана Ґжеґожа нами віднайдено в кредитних документах, які доводять, що 1830 р. він уже мешкав у Катеринославі. Позаяк 8 лютого того року дворянин Григорій Абрамович через місцевого маклера позичив 250 рублів сріблом (!) новомосковській поміщиці Олені Петрівні фон Шперберг (уродженій Родзянко). Остання невдовзі, 7 травня 1830 р. померла, не сплативши боргу. Тяжби по вимороченню її позик тривали до 1856 р. Воленс-ноленс був у них втягнутий і пан Гжегож:
«Фон Шперберг Иван Яковлевич, отставный генерал-маиор и кавалер. Налагается запрещение на недвижимое имение сих двух лиц (наследников умершаго генерал-маиора Михаила Петровича Родзянки,) состоящее Екатеринославской губернии, Новомосковскаго уезда, при селе Михайловке крестьян ревизских мужеска пола 443 и дворовых людей 17 душ, итого 460 душ, доставшееся им от умершей супруги последняго Елены Фон-Шперберг, за неплатеж ими должных ею Еленою Фон-Шперберг, дворянину Григорию Абрамовичу, по заемному письму, совершенному Екатеринославским публичным маклером 8-го февраля 1830 года, денег 250 рублей серебром».
Означене засвідчує, що Григорій проживав у Катеринославі, мав садибу (помешкання) і навіть роздавав позики поміщикам за борговими зобов’язаннями. Про його подальшу долю дещо більше дізнаємося із до певної міри завуальованих (із етичних міркувань) розповідей польського політичного засланця, історика М. Дубецького, який у 1875 р. прибув до Катеринослава і служив домашнім вчителем та вихователем (гувернантом) дітей Абрамовичів.
За версією історика, поляк пан Ґжеґож, із дружиною та родиною, малими на той час дітьми, приїхав на Пониззя з Поділля, чи з околиць українського Полісся. Як кажуть поневірявся, шукаючи хліба й щастя в степах Дніпра. І походив він з однієї з численних гілок клану Ястшембчиків на ймення Курчак. Польські історичні хроніки (Яна Длуґоша, Марціна Бєльського, Матвія Міховського, Алессандро Ґваньїні, Мацея Стрийковського) багато розповідають про його предків впродовж цілих п’ятьох століть. У ХІХ ст. Абрамовичі увійшли до дворянства Київської, Волинської, Подільської, Катеринославської та Чернігівської губерній. Зокрема про чернігівських дворян надибуємо інформацію у Г. О. Милорадовича. Ми також знайшли представників цього роду серед маєтних Абрамовичів-поляків (бо було ще й чимало євреїв із таким прізвищем) в сенатських заборонах на заставлені помістя.
Тривалий час Ґжеґож та його діти сповідували римо-католицький догмат, відвідуючи єдиний найближчий католицький храм у німецькому селі Ямбурзі. Аж допоки у Катеринославі у 1877 р. не спорудили костел, в будівництві якого Абрамовичі брали участь «копійкою». Під 1878 р. М. Дубецький пише про Ґжеґожа як ще про живу людину. Але вочевидь між 1878 – 1880 рр. він помер, бо далі іде згадка про те, що по своїй смерті він не багато добра залишив своїм нащадкам, не надбавши значних статків.
Зі змісту нарисів польського історика, ми дійшли висновку, що народився Григорій Абрамович десь у 1800 р., а помер близько 1879 р. Мав дружину і кількох дітей (на момент переїзду сюди ще малолітніх). За родинними переказами, батька Ґжеґожа звали Ніколаєм, жінку – Катаржиною. Про це пише його далека родичка (праонука), мемуаристка Віра Кушнір, яка повідомляє, що «родинний маєток предків Абрамовичів «Прусино» знаходився в нинішній Білорусії (на Поліссі). Його було продано давно, і предки переселилися до Катеринослава». Вона також згадує сімейний герб «Яструбець» та належність родини її прадіда Григорія до цього герба. Не довіряти їй ми наразі не маємо підстав, а тому будемо виходити з того, що надана нею інформація достовірна.
Коли приїхав до Катеринослава Г. Абрамович нам наразі теж не відомо. За тією ж легендою, цей пан прибув з Польщі нібито від чогось рятуючись. Нагадаю, що саме наспівало Листопадове повстання 1830–1831 рр. поляків та литовців проти московських окупантів. І ця втеча можливо була якось із ним пов’язана. Тому католик і поляк Ґжеґож Абрамович виїхав з родиною із Волині і починаючи з кінця 1820-х рр. мешкав у Катеринославі. У місті вважався дворянином, але землі і кріпаків у нього не було. Віднайдений же послужний список вже його сина засвідчив, що Григорій Абрамович із дворян, на 1857 р. мешканець м. Катеринослава, де мав у власності садибу і дерев’яний дім, проживав разом з дружиною та сином Олександром, який служив дрібним чиновником у губернських установах.
Про його дітей (яких було кілька) нам достеменно відомо лише про от цього сина Олександра. Хоча знаємо, що у Катеринославі мешкав ще й такий собі титулярний радник Володимир Григорович Абрамович – власник двох цегельних заводів у Кленовому байраці (Рибаковській балці), який за віком теж міг бути сином пана Ґжеґожа. На 1900 р. він мав цегельню, засновану до 1890 р., на якій працювало 338 робітників і щорічно випускав будівельних матеріалів на 160 тисяч рублів. В. Г. Абрамович мешкав по вул. Польовій-18 (на 1911 р). Помер у тому ж році, позаяк в довідниках мешканців міста на 1912 та 1913 рр. вже не вказується.
Також документально підтверджено існування дворянки Марії Григорівни Абрамович, яка народилася близько 1835 р. (на 1909 р. 73 роки). Залишилася дівувати, жила в Катеринославі і згідно з метричною книгою, 27 серпня 1909 р. померла від хвороби серця у віці 73 роки. А 29 серпня похована на Севастопольському цвинтарі як православна за відповідним обрядом. На час смерті дворянка, дівчина, тобто у заміжжі не була. Але нарізі немає остаточної впевненості, що Марія належить до роду Ґжегожа. Лише вважається, що вона була сестрою підприємця Володимира Абрамовича.
Більше можемо сказати про старшого сина пана Ґжеґожа, Олександра Григоровича Абрамовича, який народився близько 1829 р. (на 1857 р. мав 27 років, на 1908 р. 79 років). Тобто, можливо що з’явився на світ вже в Катеринославі. Згадується як син дворянина (1850 р.), чи дворянського походження (1857 р.). Але про шляхетську нобілітацію його та членів його родини документи в архівах відсутні. Навчався в Катеринославській гімназії, проте курсу наук так і не закінчив (мабуть погано вчився) і вже маючи 18 років став до служби: впродовж 1848–1864 рр. служив в місцевих державних установах.
За текстом формуляра, в службу вступив до Катеринославського губернського правління в число канцелярських служителів 11 лютого 1848 р. 30 листопада 1851 р. призначений на посаду помічника столоначальника губернського правління. 6 червня 1852 р. на його прохання переміщений до канцелярії цивільного губернатора канцелярським службовцем. Того ж року 16 листопада призначений там реєстратором. За цей час був у відпустках в 1854 р. на 28 днів (10.06–7.07) і в 1855 р. на 28 днів (13.08–9.09). 28 лютого 1857 р. складено його формулярний список про служби, як реєстратора канцелярії катеринославського цивільного губернатора, писаря 2-го розряду, який не мав чину. Його підписали цивільний губернатор А. Я. Фабр, віце-губернатор М. М. Большев, керуючий канцелярією та секретар.
Згідно свідчень цього ж формуляра, він писар 2-го розряду, дворянського походження, служив в канцелярії губернатора реєстратором, мав від народження 27 років, був католицького віросповідання, відзнак не мав, отримував на рік 171 руб. сріблом жалування. Маєтків не мав, але за його батьками в Катеринославі був дерев’яний дім. До продовження цивільної служби визнавався придатним і гідним. Далі в цій же службі, за визначеним порядком чинів: колезький секретар (1860 р.), титулярний радник (1880 р.) і колезький асесор (1887–1908). Помічник правителя канцелярії катеринославського губернатора (з 1861 р.). Згодом перейшов у судове відомство по Міністерству юстиції. Як і батько, давав позики і сам брав кредити, що засвідчують сенатські заборони на заставлене ним у 1861 р. якесь майно.
У 1862 р. Олександр Григорович одружився з мешканкою Катеринослава Ксенією Андріївною Шапаровською, яка народилася у цьому місті близько 1840 р. Донька майора (підполковника у відставці) Андрія Яковича Шапаровського та доньки титулярного радника Параскеви Андріївни Срібницької. Побралися молодята в Катеринославі, де мешкали їхні родини. У шлюбі Ксенія народила 10 дітей.
Як твердить М. Дубецький, дворяни Шапаровські теж походили із таких же блудних польських шляхтичів Мариничів. Для підтвердження своєї тези, він переповідає родинну легенду, яку йому розповів у 1878 р. під час подорожі до Ненаситця старший син Ксенії Андріївни Олександ Олександрович Абрамович. За його словами, колись, якогось малолітнього Маринича, захопили запорожці і привезли у Січ. Ним став опікуватися заможний козак, який залишив йому увесь свій спадок на Полтавщині. Звали його Матвій, служив він на Січі шапарем (митником) і прозвався Шапаренком. Так Мариничі стали полтавськими дворянами Шапаровськими.
Олександр Григорович ще довго продовжував служити. У 1888–1889 рр. згадується як приватний повірений при Катеринославському окружному суді. У 1894–1895 рр. колезький асесор, голова Катеринославського сирітського суду. Був приватним повіреним при Катеринославському окружному суді у 1888–1901 рр. У 1888–1901 рр. одночасно був головою Катеринославського міського (городового) сирітського суду у чині колезького асессора. За цією посадою входив до складу правління Товариства допомоги бідним учням Катеринославської чоловічої гімназії (1899–1901). Гласний Катеринославської міської думи впродовж її чотирирічної каденції у 1893–1897 рр. Депутат і член ради Товариства взаємного кредиту Катеринославського губернського земства у 1899–1901 рр. Член спостережної ради катеринославського міського товариства взаємного страхування нерухомого майна від вогню (1899–1901). Член правління катеринославського відділення російського Імператорського товариства садівництва (1899–1901) – мав садову дачу на Самарі (в районі нинішньої Самарівки). У 1902 р. вийшов у відставку.
У більшості міських довідників, починаючи з 1884 р. вказано, що за ним в Катеринославі домоволодіння. На 1897 р. жив з родиною в 3-й поліційній частині у власному домі № 19 по вул. Тимчасовій (Временной), яка з 1910 р. стала називатися вул. В. А. Жуковського (іноді – площа Абрамовича). Змінився і номер будинку: був 19, а став 25.
За інформацією І. Я. Акинфієва на 1888 р. найближчими сусідами О. Г. Абрамовича були Лавриченко, Ракович, Церпицький, Лук’янов, Неїжмакова. А на протилежному боці, з виходом на Ярмаркову площу, стояли будинки Голубницького, Петрових, Телесницького і Тимченка. Безпосередньо з його садибою сусідили Гангелін (ліворуч) та Миргородський (праворуч). Тобто, ніякого Абрама Абрамовича тут не проживало. Окрім Олександра Абрамовича. Площа була Олександрівська, він – Олександр Абрамович. Тому своїм дітям на початку ХХ ст. говорив, що площу названо на його честь, через те і якраз тому, що його будинок стояв вікнами на площу.
Після одруження (під час вінчання, згідно із законом) у 1862 р. Олександр Григорович змінив віросповідання, перейшовши до православ’я. Помер 8 березня 1908 р. у віці 79 років від «переродження серця». Відспіваний у Преображенському соборі і 11 березня похований на Севастопольському цвинтарі як православний.
Ксенія Андріївна, дружина, а потім вдова (1908–1910) колезького асессора, не на довго пережила свого чоловіка. Вона померла у віці 69 років 16 грудня 1910 р. від паралічу серця. Відспівана в Преображенському соборі і 18 грудня похована на Севастопольському цвинтарі поряд з могилою чоловіка.
Усі їхні десятеро дітей були православними: Олександр (1863 р. н.), Серафима (1865 р. н.), Сергій (1867 р. н.), Микола (1869 р. н.), Михайло (1869 р. н.), Анатолій (1870 р. н.), Раїса (1875 р. н.), Євгенія (1877 р. н.), Андрій (1879 р. н.) та Дмитро (1882 р. н.). Із них у віці 10 років помер лише Андрій. Всі решта вижили і дали численних нащадків.
Родинний дім успадкував найстарший син – Олександр Олександрович. Він закінчив гімназію в Одесі (за іншими свідченнями – в Полтаві). Опісля –курс юридичного факультету Новоросійського університету. Служив по цивільному відомству. На 1894 р. уже колезький асесор. У 1896 р. одружився. Дружину звали Марією Павлівною і народилася вона у 1865 р. (32 роки у 1897 р.) у місті Брест-Литовському Гродненської губернії. Дворянка, православна. Закінчила жіночу гімназію. У 1897 р. жила з чоловіком в Одесі. У шлюбі народилося лише двоє дівчаток: Ольга (1897 р. н.) та Марія (1902 р. н.).
За переписом 1897 р. Олександр Абрамович мав 34 роки, дворянин з університетською освітою, старший наглядач казенних земель по відомству Міністерства держмайна. Жив з родиною в Одесі на розі вулиць Новорибної та Старо-Портофранківської, дім Тираспольського № 2, помешкання 10. Мав прислугу: няньку для доньки-немовляти (6 місяців) та куховарку: обидві римо-католички, полячки. Помер від тифу в Катеринославі у батьківському домі у 1921 р. Після революції, громадянської війни та смерті батька, обидві незаміжні доньки, взявши з собою стареньку матір, виїхали до Польщі – повернулися на історичну батьківщину.
А в домі Абрамовича на Жуковського-25 продовжували жити його діти та онуки. Зокрема Серафима Олександрівна, яка у радянську добу у кінці 1940–на початку 1950-х працювала у бібліотеці хіміко-технологічного інституту, але жила в домі батька вже як винаймачка помешкання, від ласки комунгоспу. Померла наприкінці 1950-х. Разом з Серафимою у 1957 р. жила і її сестра Євгенія, та дочка Михайла Олександровича Єлизавета. Остання померла у цьому домі, в комунальній кімнатці, вже наприкінці 1970-х рр.
Бібліографія:
Заруба В. М. Половиця половецьких степів. Життя та наукова праця Мар’яна Дубецького у Придніпров’ї впродовж 1874–1880 рр. Дніпро: ЛІРА, 2023. 192 с.; іл.
Dubiecki M. Na Kresach i za Kresami: wspomnienia i szkice. Т. 2. Kijów–Warszawa, 1914.
Кушнир Вера. Невидимые руки. Автобиографическая повесть. «Свет на Востоке». 2004.
Акинфиев И. Я. Растительность Екатеринослава в конце первого столетия его существования. Екатеринослав, 1889. С. 45.
