Savchenko, S. V., & Prokofieva, K. A. (2024). Philosophical and Anthropological Theory of Violence by René Girard. Anthropological Measurements of Philosophical Research, (26), 47–60. https://doi.org/10.15802/ampr.v0i26.319691
Стаття С. В. Савченко та К. А. Прокоф'євої "Філософсько-антропологічна теорія насильства Рене Жирара" присвячена філософсько-антропологічній теорії насильства Рене Жирара. У ній розглядаються ключові аспекти теорії міметичного насильства, запропонованої французьким мислителем.
Метою статті є дослідження теорії міметичного насильства Рене Жирара. Теоретичне підґрунтя включає концепції мімезису та жертовного циклу. Жирар стверджує, що насильство виникає через міметичне суперництво, коли люди імітують бажання і дії одне одного, що призводить до конфліктів і криз. Згідно з теорією, суспільства історично розв'язували ці кризи та запобігали хаосу через ритуали вбивства цапа-відбувайла. Християнство, на думку Жирара, вирізняється тим, що відкидає жертовні культи і пропонує ненасильницький приклад Христа як шлях до розв'язання конфліктів.
Оригінальність теорії Жирара полягає в поясненні того, як міметичне бажання (прагнення людей повторювати бажання інших) призводить до суперництва і конфліктів. Ці конфлікти часто вирішуються через вибір спільної жертви - «цапа-відбувайла», на якого колектив проектує агресію. Ця метафора, що походить від біблійної Книги Левит, використовується Жираром для позначення несправедливо звинувачених людей або груп, щоб приховати справжню провину. Механізм залишається універсальним, діючи як в архаїчних, так і в сучасних суспільствах.
Стаття починається з огляду історичних подій, таких як дві світові війни, геноциди і тероризм, які підірвали віру в прогрес і еволюцію людського розуму. Після Другої світової війни Карл Ясперс говорив про колективну провину німців і відповідальність народу за своїх лідерів. Інтелектуали того часу були налякані можливістю відродження тоталітаризму і шукали пояснення для масового насильства.
У 1950-60-х роках Конрад Лоренц запропонував теорію, що пов'язує насильство з внутрішньовидовою агресією як інстинктом, що служить еволюційному механізму виживання виду. Християнська теологія і філософія пояснювали насильство як результат втрати здатності людей до трансценденції - виходу за межі своєї емпіричної психофізичної природи до Божественного.
Рене Жирар запропонував антропологічну теорію мімезису, що пояснює схильність людей до насильства через культурне коріння і спосіб колективного існування. Мімезис (імітація) є фундаментальним механізмом людської поведінки та культури.
Жирар виокремлює три ключові тези:
1. люди не бажають спонтанно, а імітують бажання інших.
2. Бажання завжди посередницьке, об'єкт стає цінним, бо його бажає інший.
3) Міметичне суперництво може стати настільки інтенсивним, що призводить до вбивства.
Міметична криза виникає, коли суперництво за володіння об'єктом переростає в безоб'єктне суперництво, де причина конфлікту забувається. У цей момент з'являється «цап-відбувайло», на якого проєктується провина за заворушення і насильство. Його переслідування і вбивство вирішують кризу, а культ жертви консолідує суспільство. Цей механізм працює як «вакцинація» проти неконтрольованого насильства.
Жирар вважає, що християнство пропонує вихід із міметичного насильства. На відміну від інших релігій, воно не пов'язане з жертовним культом і викриває зв'язок між цими культами та вбивством жертв. Христос, будучи невинним, викриває механізм цапа-відбувайла і пропонує альтернативу через ненасильницьке наслідування Його прикладу.
Жирар наводить приклади із сучасної політики та медіа, показуючи, як міметичне насильство і механізм цапа-відбувайла проявляються в тоталітарних режимах і масових рухах. Він підкреслює, що християнство пропонує альтернативу через ідентифікацію з жертвою, а не з переслідувачами.
Автори статті підкреслюють універсальність теорії Жирара та її застосовність до аналізу як архаїчних, так і сучасних форм соціального насильства. Християнство, за Жираром, викриває механізм жертовного насильства, але саме стає новою глобальною жертвою в постхристиянському світі. Вихід із циклу міметичного насильства Жирар вбачає у наслідуванні прикладу Христа і відмові від бажань, що породжують руйнівні суперництва.
Автори пропонують новий погляд на застосування теорії міметичного насильства Жирара до аналізу сучасних соціальних процесів. Вони підкреслюють роль медіа в поширенні міметичного насильства та створенні нових цапів-відбувайлів медіа-спільнотами. Насамкінець зазначається, що теорія Жирара універсальна і може бути застосована для аналізу як архаїчних, так і сучасних форм соціального насильства.
Kommentare